Вимірювач від бога

Моя історія починається з того, що, коли я був маленьким, я обожнював порпатися в комп’ютерах. Як же я любив у них колупатися: то екран лінійкою поміряю, то материнську плату, то мишку, то клавіатуру, але найскладніше було міряти вентилятор на процесорі, бо вентилятор весь час засмоктував мою рулетку. Але це було цікаво й пізнавально. Як я любив там усе всередині вимірювати, але мої виміряні батьки, причому з усіх боків і площин, вирішили, що я програміст, і віддали мене вчитися на програміста.

Коли я почав учитися на програміста, то спочатку в мене нічого не виходило: скільки б разів я не міряв комп’ютери на лабораторних роботах, програми все одно не працювали, вони навіть не писалися. Але потім якось у нас було завдання знайти баги в робочій програмі, я засукав рукави рівно на 17 з чвертю сантиметра, відкрив системник і почав міряти оперативну пам’ять. Після нетривалого вимірювання моя програма на компі перестала працювати, хоча ні в кого з моїх одногрупників не вийшло досягти такого результату. І тоді нарешті визнання знайшов мій талант: тільки я можу знайти всі баги в програмі, але лише своїм унікальним способом.

Минав час, і щоразу мені доводилося його перемірювати, але не страшно. І ось минуло ще трохи не виміряного мною часу, а до мене вже вишикувалася черга завдовжки 40 тридцятисантиметрових лінійок, щоб я знаходив баги в їхніх програмах, і в мене це завжди виходило. В одних програмах баги знаходилися після того, як я виміряв жорсткий диск, в інших — після того, як я виміряв мережеву карту, але найчастіше баги знаходилися під час вимірювання процесора. Я б вбив цього творця процесорів за таку конструкцію: спочатку складно відкрити цей процесор, іноді навіть ножем і ножицями не виходить відкрити, але навіть коли відкриваєш, там же капець як усе дрібненько. Гаразд, не розкриватиму всі свої секрети, їх усе одно немірено.

Ви, мабуть, спитаєте, а що я роблю зараз, чим займаюся в цю добу, коли ШІ пише код, генерує відеоролики, музику та непідроблені твори штучного мистецтва. Я для старезних комп’ютерів та їхніх старезних і вишуканих системних блоків в’яжу одяг: для монітора шапочки, для клавіатури багато шкарпеточок, на кожну кнопочку, ні, не на кожну: якщо мені приносять яблучне обладнання, то на його клавіатурі я не в’яжу на кнопочку «Delete» шкарпеточку.

А ще я вимірюю, скільки програмістам лишилося існувати: щохвилини кажуть, що ця професія ось-ось зникне, тому доводиться виловлювати на вулиці ці жалюгідні рештки горбатеньких і підсліпуватеньких програмістів, знімати з них мірки й робити виміри їхнього написаного коду.